Минув тривалий час, поки людина усвідомила, що в нескінченому Всесвіті існує нескінченна кількість речей, кожна з яких має нескінченну кількість характеристик і кожна нескінченною кількістю безпосередніх чи опосередкованих відношень пов’язана з іншими. А зрозумівши це, розділила вивчення природи на окремі галузі знань. Цікаво при цьому, що в перелік природних наук – фізика, астрономія, хімія, географія, біологія – не включають звичайно математику. Що ж тоді вивчає математика? Вона – єдина наука, яка вивчає сама себе. І тут виникає запитання, яке непокоїло вчених усіх часів: чому абстрактна наука так ефективно й надійно служить і природодослідникам, і технікам, і гуманітаріям? Відповідь на нього дав Ф. Енгельс. Він написав: „Як і всі інші науки, математика виникла з практичних потреб людей: з вимірювання площ земельних ділянок і місткості посудин, з обчислення часу та механіки. Але, як і в усіх інших галузях мислення, закони, абстраговані від реального світу, на певному ступені розвитку відриваються від реального світу, протиставляються йому як щось самостійне, як закони, що з’явилися іззовні, з якими світ повинен узгоджуватись”
